Той, хто тремтить, шукає щита,
Та лише вразливість веде до життя.
Жалість – лиш маска, коли страх за душею,
Тоді лиш Любов стає тихою зорею.
Хто говорить про мир, – той живе у війні,
У тиші приховані битви страшні,
Коли вірність стає невидимою кліткою,
Свобода стає загрозливо гіркою.
Ті, що кричать про невинність, несуть
В серці прихований, чорний свій суд.
І в темних садах виростає потай
Дерево гніву, яке називають “Рай”.
О, Душе людська! Твій сад – небезпека.
У ньому живе і пророк, і каліка.
Бо світло і темрява, милість і кара –
Два крила однієї любові без пари.
І тільки у тій, хто не просить спасіння,
Дерево Істини має коріння.
Вона не ховається – бачить усе.
Темряву й світла вона в собі несе.