Коли спить меч, та серце ще палає,
Кому належить бій: мені чи тіні?
Чи варто йти, де воля помирає,
І честі слід зникає на стежині?
Чи бути – значить вірити у правду,
Що світ не зовсім згнив, а просто втомлений?
Чи краще зникнуть у собі, як у заваді,
Де кожен вибір – з болем, обпаленим і кволим?
Я бачила день, що вбив нічне мовчання,
Я чула любов, що краще б не звучала.
Торкнувшись зради, мов прощання
І не знайшла в очах його причала.
То хай же смерть не буде лиш розплатою,
А словом тим, що не сказала живому.
Бо хто ми є, як не тіла з проклятою
Душею, що волає в невідомому?