Нічне місто світиться зсередини
Згаслими вікнами.
Воно не з каменю й не з бетону.
Його вулиці прокладені зі сторінок,
На яких ми мовчали.
Бруківка – з обривків наших нічних дотиків,
А ліхтарі тут – з поглядів,
Які ми не встигли зловити вчасно.
Тут є будинок, де вічно триває світанок.
На підвіконні – чашка, з якої ніхто не п’є,
Але вона завжди тепла.
І сад, де замість квітів –
Рядки наших віршів,
Що проросли з тиші.
Там росте жасмин, який чув,
Як ми дихали одне в одного.
На центральній площі – дзеркало,
Що не відображає, а згадує.
Дивишся в нього – і воно говорить голосом,
Який навіть час не зумів забути.
Є вулички, де йдеш босоніж
По уламках снів – не боляче,
Бо вони всі колись були твої.
Бібліотека, де кожна книга – не книга,
А спогад, що ще не настав,
Але ти його вже відчуваєш.
І я там – не як пам’ять, а як архітектор,
Що день за днем відновлює те, що забулось.
Я торкаюсь стін, щоб вони не осипались,
Переписую знаки на дверях,
Аби ти завжди знав,
Куди повертатись.
Це місто живе лише доти,
Доки я пам’ятаю.
Навіть якщо зруйнуються всі карти.
Навіть якщо ти назвеш це сном.
Я все одно чекатиму тебе
На перехресті наших слідів.