Мораль – це сукня, що не до лиця,
Тісна, нудна і вицвіла давно.
Навіщо слухать втомного жерця,
Коли іскриться в келиху вино?
Ми прагнем неба, сидячи в багні,
Та страх спокуси – гірший за порок.
Найкращі сни – відверті та палкі,
Де кожен жест – у невідоме крок.
Боротися? Яка безглузда гра!
Це тільки труїть наш тендітний дух.
Душа, що від жадання не згора,
Втрачає колір і стає як пух.
Чим дужче ви відштовхуєте тінь,
Тим ближче підійде вона вночі.
У лабіринтах власних сновидінь
Від порятунку спалено ключі.
Єдиний шлях примару подолати –
Віддатись їй без зайвих молитов.
Секрети світу прагну розгадати
Крізь смак плодів, що обіцяють кров.
Вкусити гріх, як спілий апельсин,
І випити цю розкіш до кінця.
Лиш той є вільним, хто серед руїн
Зберіг оскал зухвалого лиця.
Нехай святоші моляться в кутку –
Ми перетворим дні у гострий твір.
В цім вишуканім, дикім квітнику
Лиш Екстаз – наш істинний кумир.