Розкрий свої долоні.
Відчуй вагу атомів, що зібралися разом на одну коротку мить, аби назвати себе людиною.
Це не просто плоть. Це остиглий попіл наднових. Це залізо твого гемоглобіну, що колись пульсувало в розпеченому ядрі зорі – її вже немає, але вона продовжує текти твоїми венами.
У кожному ядрі твоєї клітини записана партитура Великого вибуху.
Кальцій у твоїх кістках – це уламки планет, що оберталися навколо сонць, чиїх імен не знайде жоден телескоп. Але ти носиш їхнє світло в собі, як таємний літопис.
Ми не стоїмо на землі. Ми летимо крізь абсолютний вакуум, вчепившись за цю блакитну піщинку, що несеться в танці гравітації. Те, що ми звемо тишею – це лише глибокий вдих порожнечі перед черговим народженням світів.
Коли ти заплющуєш очі, ти бачиш не темряву. Ти бачиш простір, де зникає межа між «я» та «іншим». Твій подих – це обмін речовиною з Вічністю. Твоя думка – це електричний імпульс, ідентичний до спалаху пульсара на іншому боці галактики.
Любов – це не просто почуття. Це фундаментальна сила, подібна до магнетизму. Вона змушує частинки шукати одна одну в порожнечі – це впізнавання спільних коренів у хаосі випадкових зустрічей.
Я не гість у цьому Всесвіті. Я – це спосіб, у який космос нарешті зміг подивитися на самого себе. Я – його очі, його нервові закінчення, його здатність відчувати захват перед власною нескінченністю.
Бути тут – це вже означає бути всім.