Я не самотня.
Я наповнена тим,
Що не встигло піти.
На моїх стінах –
Тіні слів, що не були сказані.
І вони важчі за цеглу.
Пам’ятаєш?
Одна фраза – недомовлена –
Досі живе у фасаді біля дверей.
Моя підлога знає,
Де ти востаннє ступав босоніж.
І воно ще тримає тепло.
Не дерева. Тебе.
Мені не потрібні люди,
Щоб бути живою.
Я живу тими,
Хто не повернеться.
Павутина в кутку –
Це не бруд.
Це незавершенний шепіт.
Коли двері скриплять –
Це не вітру справа.
Це я сама нагадую:
Я пам’ятаю Вас більше,
Ніж Ви – мене.