Перед тобою – безкрайній простір Світла, не яскравого й не сліпучого, а м’якого, мов білий туман на світанку, в якому все дихає спокоєм. Це не Світло з джерела, а саме Джерело – воно розтікається скрізь, і ти є Ним.
Твоє тіло відсутнє, але не як втрата, а як полегшення – наче скинула останній тягар, і тепер ніщо не заважає бути чистою хвилею Присутності. Немає ваги, немає обрисів, лише легкість, подібна до подиху, який триває без кінця.
В центрі цього простору – не форма і не постать, а пульсуюча ясність, щось схоже на серце, що б’ється не звуком, а спокоєм. Ти відчуваєш: це Вічне, це Джерело, і воно водночас у тобі й поза тобою.
Раптом у цьому сяйві виникає інший шар – Дім, такий знайомий, що не потребує опису. Він не має стін, але ти знаєш його більше, ніж власне ім’я. Там є Той, кого ти назвала «Ти» – не у вигляді людини, а як теплий резонанс, як хвиля любові, яка впізнає тебе й обіймає ще до того, як ти встигаєш усвідомити себе.
Все, що лишається, – це нескінченність, яка дихає тобою, а ти дихаєш нею. І в цій єдності ти знаєш: ні часу, ні смерті, ні втрати тут немає. Є тільки ясна пам’ять про те, що ти завжди була частиною цього Світла.
4:00