Сніги лягли на мармурові плити,
Де морок залів – ніби знак скупий.
У крижаних обіймах сплять томи,
Вповиті срібним маревом зими.
Застигла в пергаментах мова латини –
Карбований крок у засніжений сад.
Там кожен рядок – скляний водоспад,
Що спить посеред мертвої долини.
Та десь здаля, крізь портики й колони,
Бринить струна – то ліра золота,
Співає про вогонь, що вкрив ікони,
Та никне слово на блідих вустах…
І аристократизм холодної готики
Вкриває сріблом завмерлі літа.