Вічність – це не проста лінія, що тягнеться без кінця, і не безперервний потік часу, який ламає все на шляху.
Вона – це погляд, що зупиняється в одній миті: твої очі дивляться на мене, а крізь мене – ще й на те, що приховано за межами видимого.
Це сміх, що залишається в повітрі, мов аромат дощу після літньої спеки. Це поцілунок, який не відчуває часу, бо він – сам час.
Він, як відбиток на вітрі, який не втрачає форми, незважаючи на те, як швидко все минає.
Коли запитуєш про Вічність, я думаю не про роки, а про ці миті, коли ми розчиняємось у часі, але одночасно стаємо його частиною.
Вічність – це ти, що є часткою моєї душі. Це кожен дотик твого слова. Це Вічність, що написана в повітрі, яка живе в кожному нашому зітханні.