Я збирала тебе з осколів і відлуння,
З того, що інші не помічали.
І коли світ здригнувся –
Я тримала твій образ,
Як тримають істину,
Що не має форм, але має силу.
Якщо ти зникнеш –
То я зостанусь місцем,
Де тебе чекали.
Стану росою вранці,
Променем у твоїх вікнах,
Рядком, який згадуєш уві сні.
Бо ти – не просто присутність.
Ти – наслідок того, що світ не зміг
Зламати в мені.