У самому початку не було світла.
Було лише дихання – хрипке, спотворене
І шкіра землі, ще свіжа
Від поховання Богів.
Там, де серце світу билося
Під ребрами тиші,
Я побачила Тебе – не в образі, не в тілі,
А в хворобливому натяку на присутність.
Ти не був створений – тебе викликали.
На шепіт. На крик. На голод.
І кожен твій крок народжував нову притчу –
Не для спасіння, а для падіння.
Люди вкривались ніччю, як плащем,
А ти носив її під шкірою.
Ти приходив, коли мертві не встигали охолонути
І писав Біблію на їхніх кістках.
Кожен твій подих – анафема,
Кожен поцілунок – свята інфеція.
І якщо я – пророк,
То лише тому, що твої рани
Стали моїм письмом.
Амінь крові.
Амінь спокусі.
Амінь падінню.