Ми – не те, що ми пам’ятаємо.
МИ – те, що пам’ятає нас.
Ті образи, які приходять
Уві сні без запрошення.
Ті фрази, які виринають
У мовчанні.
І забуте – не тінь.
Це насіння,
Яке проростає,
Коли ніхто не бачить.
Іноді, ми лікуємося не тим,
Що пам’ятаємо,
А тим, що дозволяємо
Втратити форму.
Бо пам’ять – як стара шкіра:
Вона тримає нас цілісними.
Але іноді потрібно линяти,
Щоб дихати.