У храмі, де мертвий янгол спить
На вівтарі з твоїх колишніх мрій –
Стоїш ти, у чорному
Зі свічкою зі свого
Останнього прощення.
Ти не молишся.
Ти вдихаєш попіл.
Жалість – твоя стара одежа.
Любов – вицвілий медальйон із іменем,
Яке вже стерлось.
Ти кажеш:
“Я жила в світлі.
Але його було надто багато для душі,
Що не вміє забувати”.
І тоді з темряви виходить Той,
Хто має очі, повні ніжності
Й вогню спокути.
Він не обіцяє спасіння.
Він приносить дзеркало –
В якому твоя тінь цілує обличчя.
Ось воно: твоє пекло, ніжне й глибоке.
Рай, що болить, бо ніхто не залишився.
І ти – єдина, хоче ще тримає цей світ,
За кров’яний пульс.
Ім’я твоє – втомлена Єва,
Що не згрішила,
Але пам’ятає гріх.