Ні тінь, ні кров – лише ім’я моє
Ще шепче в цьому світі, що згасає.
Я була? Чи лиш хотіла бути, як все,
Що в смерть сповзає, поки світ тримає?
Батьки, як тіні, водять крізь пітьму,
Їх голос – віск, а пам’ять – хруст під кроком.
Я маю жити? Чи згубить кому
Те серце, що трималось на пороках?
Була любов – та чи була вона?
Чи просто відчай, вбраний у обійми?
Вона мовчить. І я мовчанням зла,
Що сама себе несе через безгоміння.
О душе, меч мій – не для ворогів,
А для тієї частки, що ще диха.
І що в мені від правди, а не снів,
Те хай згине. Хай же смерть стиха.