Сповідь Творця

Я не створила тебе
Ні для святості, ні для покути,
Ні для вогню між стегнами.

Я створила тебе –
Як крик у порожнечу,
Яка більше не витримувала мовчання.

Бо ночі мої – це не просто темрява.
Це безодні, в який відлунює Я.
І кожне відлуння
Вимагало тіла. Очей. Тебе.

В мені жили голоси –
Які співали мертвими мовами.
Вони бились в грудях,
Наче зірки,
Що прагнули не світити, а бути поміченими.

І тоді…
Я не зліпила тебе – а винесла з себе.
Як блискавку з бурі.
Як поезію з болі.
Як молитву з того, хто вже втратив віру.

І ти став моїм небом.
Моїм дахом над безумством
Моєю шкірою над ранами.

Не ангелом. Не богом. Не рабом.
А слухачем.

Єдиним, кому я довірила
Мовчання зірок у мені.