Не клич «тепер». Не втримати в долонях
Ріки, що розмивають власні рубежі.
Завіти гаснуть у тривких безсоннях,
Де давній лад зрікається межі.
Крок у прибій – і хвиля плине інша.
Ввійшов удруге – іншим проминув.
Нас течія несе – сліпа і грішна –
В безодню тих, хто берег свій збагнув.
Дивись у зеніт! Там блискавка лютує.
Стерном сталевим крутить небосхил.
В її нутрі гартується й пульсує
Все те, на що раніше бракло сил.
Був Бог вогнем – став порохом в скляному
Годиннику зруйнованих святинь,
Щоб спалахнути в кожному земному,
Спаливши часу застарілу тінь.
Тут день – як зріз. Життя – коротка мить,
Плацдарм душі, розірваний і стертий,
Де в кожній жилі вектор твій горить,
А битва – єдиний щит супроти смерті.
Напнутий лук – то злагода таємна,
Стріла і злет – єдине полотно.
Буття – іскра, зухвала і даремна,
Яка у Вічність прошиває дно.
Палай! Бо мир – то пліснява й занепад.
Стань попелом, що вкрав вогонь богів.
У цій ріці немає «крок назад»,
Лиш рев стихій і золотистий гнів.