У замку пан сидить гладкий,
Гуде йому оркестр,
І каже він: “Я – слуга Божий,
Мій хрест – народний хрест”.
Він їсть, як троє,
П’є, як п’ять.
У сповіді – святий,
А в селі вдів лишив – сімнадцять,
І кожній дав дитя.
Куди не глянь і хрест, і церква,
Молитви – як дощі,
А під підлогою у пана –
Десяток гаманців.
Він слугам шле: “Женіть лінивих!
За працю – хліб і пліт!”.
Хоч сам не робить вже сто років,
У потилицю йому б чобіт.
А селянин – той кланяється,
Шапку несе в руці.
Якби ж то мав не тільки спину,
А й голос у лиці.