Крутиться світ – і я разом з ним,
Але чи я рухаюся, чи це рухається моє серце?
У центрі мого обертання – Ти,
І навколо Тебе вихряться всі зірки,
Усі душі, усі крики радості та печалі.
У гублю межі…
Мої руки простягаються:
Одна вітає небо,
Інша торкає землю.
Я – міст між світами,
І крізь мене тече ріка Любові.
Не запитуй, де я.
Я – ніде і усюди.
Я – у вітрі, що наповнює вітрила,
У вогні, що танцює на вугіллі,
У краплі вина, що перетворює вуста на молитву.
Чуєш барабан? То серце.
Чуєш флейту? То подих.
Чуєш спів? То сама душа,
Що більше не може ховатись у клітці тіла.
І тоді я бачу:
Немає мене – є тільки рух,
Немає руху – є тільки Ти,
Немає Тебе – є тільки сяйво,
В якому все народжується, гине
І знову народжується, сміючись.
Любове…
Ти крутиш мене, як листок у вихорі,
Ти роздягаєш мене, як полум’я – ніч.
І коли я падаю в цю безодню світла,
Я знаю: падіння – це і є політ,
А безодня – це Ти.