Вірші

Шепіт дощу на затертому склі –В спогадах ледь затремтіла завія.Там, на горищі, в пилу та імлі,Дерево вчиться звучати, як мрія.…

Садок уночі вдягнув срібний іній, Кроків лунає кришталевий скрип. Вікна жовтіють у лагідній сині –Сяйва ясного живий смолоскип. Сніг із…

Засуджений до волі. Смертний привілей.Під небом олов’яним змиваються фарби, Ми – в’язні власних марень і тісних галерей, Де час догриз…

Під кронами олив, де ніч – глуха тюрма,Він никне до землі, благаючи про Слово.Та купол – ржава мідь, а світ…

Мораль – це сукня, що не до лиця,Тісна, нудна і вицвіла давно.Навіщо слухать втомного жерця,Коли іскриться в келиху вино? Ми…

Над містом – сажа. Небо – вогкий склеп,Зірки гниють у фосфорній імлі.Вкрив попіл скам’янілий, мертвий степ –Роздерті груди хворої землі.…

Ти йдеш садами, де я ніколи не ступала, В шовках, не торканих моїм плечем. Ти – та любов, яку я…

Папір – це шкіра, пристрасна і спрагла, Відкритою відсутністю застигла.В прожилках б’ється пульс, горять слова,Та пальці чують: ця площина –…

Сніги лягли на мармурові плити,Де морок залів – ніби знак скупий.У крижаних обіймах сплять томи,Вповиті срібним маревом зими. Застигла в…

Завжди була мені ця круча любаІ цей паркан старий, що закриваєВід моїх очей останній пруг земний. Та сидячи ось тут,…

(Джон Донн / Переспів у сутінках) О Смерте, не пишайся! Хоч вікитебе зовуть всесильною – затям:ти не така. Твої бліді…

Ліловий лепет… срібний перелив…У блідо-блакитних венах кам’янихПульсує місто – велетень, що снивПро шепіт таємниць, іще німих. Скляніє сон. У дзеркалах…

О, дивна млосність! О, безтямна жадоба!Зійди, мій Боже, в цей нікчемний попіл,Хай Твій вогонь, що не шукає меж,В мені розпалить…

О Музо, що водиш зоряні колісниці крізь морок ночі, надихни мене оспівати повернення мужнього сина,що довго блукав між залізних бур…

О свічко, доню вогню і скорбот,що в тиші нічній спалахнула, як зрада, – ти світлом своїм розтинаєш лоно темнот, хоч…

Сідай, Мовчання, поруч – ось хліб і тінь вина, не келихи дзвенять тут, а пульс нічного часу.Де скатерть під руками…

Війна не має сенсу – тільки смерть. Мовчить земля, роздерта на шматки. І все крізь ніч сповзає у безкраї:Війна не…

Дзеркало – не скло. Це – рана в стіні,Де Я зустрічає своє Не-Я в тіні.Там – образ, що дихає без…

(Слово – лише дотик. Цей вірш – слід дотику, який щезає… і все ж залишається у повітрі.) Зашепотіли шиби шрамом…

Упала з неба злива – наче сміх,Розвеселивши дах і підвіконня.Я босоніж біжу – солодкий гріхПірнати з головою у безсоння. Сміється…

О Море, вир нестримного всесилля,Твій рев – це гімн, що смерть і світ долає,В моєму серці – мить, а ти…

На площі пахне цукровою ватою,літо ллється лимонадним дзвоном.Карусель летить строкатою зграєюбарв і вітрів – над щасливим краєм. Коні блищать полуничним…

Останній астронавт стоїть у пустоті,Де кисень відлунює серцебиття,І зорі, криштальним пилом холодним,Розсипаються в темряву небуття. Іллюмінатор – рана в сталевому…

Там, де струмок між каменів дзвенить,Де перший промінь ніжно п’є росу,Я стою тут – без тіні й без тривоги,І серцем…

Геть від юрби, де дурість і марнота,Конвеєр м’яса й хтивих поривань.Облізла істина – дешева позолота,Мішень для кривди й ницих кепкувань.…

Там, де ніч схиляє сумний лик до моря, І сріблом місяць ріже чорні хвилі, Я йду – тінь забуття, –…

О, тише сніжна, де ідеал заснув, – Наче лебідь без повітря, без відлуння, У мить, коли слова – лише тремтіння…

У часі млявім, де хвиля – як пам’ять тремтлива, Блукає ліхтар серед тіней абісальних снів. Його мідь обціловує сіль –…

Ти йдеш – і ллється світло тихо,Наче крізь шовк моїх жалів.Десь лист тремтить, десь вітер диха,І серце тоне між полів.…

Ніжно, наче подих осіннього вечора, Падає дощ на старі вікна – і серце Тремтить, ніби струна, що знає тільки ностальгію.…