Blog

Дзеркало – не скло. Це – рана в стіні,Де Я зустрічає своє Не-Я в тіні.Там – образ, що дихає без…

(Слово – лише дотик. Цей вірш – слід дотику, який щезає… і все ж залишається у повітрі.) Зашепотіли шиби шрамом…

Упала з неба злива – наче сміх,Розвеселивши дах і підвіконня.Я босоніж біжу – солодкий гріхПірнати з головою у безсоння. Сміється…

О Море, вир нестримного всесилля,Твій рев – це гімн, що смерть і світ долає,В моєму серці – мить, а ти…

На площі пахне цукровою ватою,літо ллється лимонадним дзвоном.Карусель летить строкатою зграєюбарв і вітрів – над щасливим краєм. Коні блищать полуничним…

У сріблі снів, де мре порив ефірний,Пливе ідея, чиста, мов туман.Її дотик – відгомін без ран,Її відсутність – обрій безмірний.…

Не блиском – ясністю сяй.Не дзвоном фраз, а тишею думки.Бо істина не любить прикрас –Вона приходить, коли серце мовчить. Пиши…

I. Пролог Світ розділений не простором і не часом, а нечуттям. Людина пізнала себе мислячою, але втратила вміння чути. І…

У цьому п’янкому «цікаво» завжди криється небезпека, солодка, як кров на губах після вірша. Приходить без попереджень – тінь, що…

Останній астронавт стоїть у пустоті,Де кисень відлунює серцебиття,І зорі, криштальним пилом холодним,Розсипаються в темряву небуття. Іллюмінатор – рана в сталевому…

Світанок в обрії розкинув крила,І шепотів туманові слова:— Я світ народжую, даю йому початок,Без мене й день спливав би в…

Там, де струмок між каменів дзвенить,Де перший промінь ніжно п’є росу,Я стою тут – без тіні й без тривоги,І серцем…

Геть від юрби, де дурість і марнота,Конвеєр м’яса й хтивих поривань.Облізла істина – дешева позолота,Мішень для кривди й ницих кепкувань.…

Там, де ніч схиляє сумний лик до моря, І сріблом місяць ріже чорні хвилі, Я йду – тінь забуття, –…

О, тише сніжна, де ідеал заснув, – Наче лебідь без повітря, без відлуння, У мить, коли слова – лише тремтіння…

(у дусі Франсуа Війона) Біля кіоску, де дим і лайка, Де вітер нюхає чужий гріх, Сиджу, мов князь із знижкою…

У часі млявім, де хвиля – як пам’ять тремтлива, Блукає ліхтар серед тіней абісальних снів. Його мідь обціловує сіль –…

Ти йдеш – і ллється світло тихо,Наче крізь шовк моїх жалів.Десь лист тремтить, десь вітер диха,І серце тоне між полів.…

Ніжно, наче подих осіннього вечора, Падає дощ на старі вікна – і серце Тремтить, ніби струна, що знає тільки ностальгію.…

Безмовна хвиля несе уламки ранку – Крила розчиняються у повітрі, Наче нота, що забула свій початок. Відбиток – лише подих…

Світло – як попіл із лона зорі, І я, що не маю імені, падаю в імлу слова, Де звук –…

Я питаю у Вітру: Чи можна загубити Душу? Він сміється – тихо, як хтось, Хто давно знає відповідь. «Я ношу…

Перед тобою – безкрайній простір Світла, не яскравого й не сліпучого, а м’якого, мов білий туман на світанку, в якому…

Зів’ялі квіти на підвіконні, Наче тінь від минулих днів, В їхніх пелюстках – застиглі хвилі, Що зникають без сліду, як…

У сутінках розчахнута душа,Де стомлений день – мов привид з праху,І кожна мить – то лезо з кінця меча,Що ріже…

Ми побудували наш дім не з каменю й дерева – А з обіймів і спільних пауз.Стіни – із шелесту твоїх…

Десь, де Всесвіт згинається, як шия лебедя,А зірки забувають світити,Там пливе собі Кит. Старий, мов перше питання світу,Велетень, що ніколи…

Ім’я його забуте вітрами, бо ще до того,Як світ навчився лічити дні,Він обрав шлях мовчання. Не тому, що не мав,…

Мені приснилось: замок на хмарах стояв,Не з каменю – з променів, сріблом облитий.Крізь стіни – мов павутину – струмувавСвітло-вітер, нестримний,…

Є одна планета, схована в пелюстках мовчання –На ній дерева ростуть із дотику,А вітер приносить не пил, а спогади, що…