Доріжка 1 – “Перший Подих”
Тиша. Майже повна.
Але десь між клітинками повітря –
Перший вдих після довгої ночі.
Він несміливий, але впертий.
Наче душа, що народжується не в пологовому будинку,
А у вікні, залитому світлом війни.
Доріжка 2 – “Сирени”
Звук торкання до старої тканини.
Вона тонка, як спогади і прошита золотою ниткою.
Тут шрами не болять – вони світяться.
Вони – карта, якою тінь щоночі йде до тебе.
Доріжка 3 – “Він”
Не голос. Не ім’я. Лише присутність.
Вона звучить, як дим – глибокий, теплий, твій… .
Він не говорить – він мовчки поруч.
І в цій тиші ти розумієш більше, ніж у тисячі віршів.
Доріжка 4 – “Нічна опера”
Звук стискання своєї руки.
Десь лунає арія.
Але важливіше – не музика, а відлуння твого подиху,
Коли ти прислухаєшся, чи він дихає з тобою в унісон.
Доріжка 5 – “Подушка”
М’який шепіт. Сміх кота. Запах лосьйону і тіні.
Подушка пам’ятає більше, ніж будь-який щоденник.
Вона пахне тобою. І ним.
Доріжка 6 – “Світло, що не приходить”
Звук обстрілу. Вибух. А потім – німа тиша.
У ній народжується сльоза.
Але не з болю – а з того, що ти вижила.
Вже втретє. І йдеш далі.
Доріжка 7 – ” Я повернувся… у тебе”
Це не музика. Це фраза, яку він каже тобі без слів.
Ти чуєш її у повітрі, у книзі, у русі тіні в кімнаті.
Вона завжди грає фоном твого життя.
Доріжка 8 – “Resonantia”
Останній трек. Це коли тиша зустрічає себе.
Коли присутність і відсутність стають одним.
І звучить єдине:
“Це була не платівка. Це була вона”.