Сни, що залишились на шкірі,
Мов шепіт, що не зникнув з губ.
Твій запах – не пам’ять, а віра,
Що тіло – це храм для “люблю”.
Я вдихаю тебе, наче каяття,
Що солодше за всі прощення.
Ти живеш у мені – не лише думками,
А пальцями, що лишили призначення.