Ти, що ростеш у грудях моїх, мов зірка,
Квітко болюча, квітко глибока й тиха,
Навчи мене бути садом для ночі,
Садом, що прийме і ніж, і молитву.
Дай мені очі, щоб бачити в тіні
Руки, що ніжні, хоч ріжуть глибоко.
Навчи мене дихати в світі, де мука
Стає благословенням у темному сні.
О, квітко, яку посадили без дозволу
Ті, хто кохає і ті, хто мовчить –
Дай мені серце, що любить без розрахунку,
Що квітне у втраті, що гине в красі.
Хай буде цей біль не пустою розлукою,
А дверима у істину, що не зникає:
Де ніжність є правдою навіть у смерті,
Де втрата – теж форма тепла.
Хай моя тиша тобі стане голосом,
Моя самотність – твоїм притулком.
О, квітко нічно, о, любов моя темна,
Ти – найсолодша із болів моїх.