Я спала, але у сні не зникла. Я усвідомлювала себе не як тіло й не як особистість, а як сутність. Це не був простір і не був час. Радше – чисте буття, темрява без страху, відсутність світла, у якій не було браку.
У цій безформній присутності я відчула тепло надзвичайної щільності в самому центрі себе – у ядрі, у джерелі, яке не має назви. Це тепло було любов’ю, але не почуттям. Воно не виникало й не зникало, не мало початку й кінця. Це був стан абсолютного переповнення.
Любов не була спрямована назовні й ні до чого не прагнула. Вона просто була – і з надлишку виливалась із мого центру в темряву навколо, не змінюючи себе. Цей стан хочеться назвати абсолютним Еросом – не як бажанням, а як саморухом буття, як повнотою, що не потребує об’єкта.
Після пробудження я відчула всередині себе присутність. Ніби щось залишило слід – або ж ніколи не полишало мене й лише дало себе впізнати. Це було не вторгнення і не інший хтось, а тиха, щільна близькість, що не потребує образу.
Це вже другий подібний досвід у моєму житті. За станом він близький до екстазису, але іншої природи. Тут не було виходу за межі – лише перебування в центрі. Не руху, а збігу. Не події, а істини.
18:00