Не бійся своєї самотності –
Вона – не камінь, що тисне,
А чаша, в якій визріває світло.
Тільки у німоті серця
Може прорости зерно,
Що ніхто інший не зможе посадити.
Ти думаєш: ніхто мене не бачить.
Але й не треба.
Бо є погляд, глибший за очі,
Є слух, тонший за вухо –
І Вони знають тебе,
Так, як вода знає камінь,
А ніч – свій місяць.
Навіть твій біль – не чужий тобі.
Він повертається знову і знову –
Наче пес, що знає лише один дім.
Не відштовхуй його –
Він єдине, що тримає двері відчиненими
Для любові, яка ще не має імені.
Ти боїшся зникнути.
Але слухай:
Навіть твій подих – це вже відповідь усього буття.
У ньому – океан,
У ньому – всі ті, що жили до тебе,
І всі ті, хто ще прийде після.
Тож, залишайвся
Не як той, хто мусить,
А як той, хто нарешти
Навчився бути.