Чорний хліб твого імені,
Я ношу під язиком –
Ніби слово, яке вже спалено,
Але все ще болить смаком.
Мова мертва.
Але я всеодно говорю.
Кладу тебе на сторінку,
Як птаха без крил –
Хай відпочине.
Ім’я твоє,
Обпалене шістьма цифрами,
Дось шепоче в мені
На мові, якої вже не вчать.
Я цілувала попіл,
Бо то були вії твої.
Я писала чорнилом,
Яке витікало з кісток.
І в кожному вірші –
Трохи крові,
Трохи зневіри,
Трохи тебе,
Якого я не врятувала.