Папір – це шкіра, пристрасна і спрагла,
Відкритою відсутністю застигла.
В прожилках б’ється пульс, горять слова,
Та пальці чують: ця площина – жива.
Торкнуся обережно полотна,
Відчую трепет, гострий і тривожний.
Це не листок – безодня осяйна,
Де кожен порух – чистий і побожний.
Перо – відкритий нерв – впивається у плоть,
Лишаючи на пам’ять чорні шрами.
Цей біль терпкий не перебороть –
Він крізь пергамент пророста рядками.
Ми б’ємося в один шалений ритм,
П’ємо на двох і сповідь, і провину.
Допоки аркуш – живий лабіринт,
Я кров’ю змісту йду в його глибину.