Не кличмо Муз. Згадаймо тільки мить: над безладом Хаос – сліпий, розтерзаний і дикий – у лоні ночі вічно воював: безформна маса без очей і меж.
З’явився Дух. Гніт порожнеч і океан тіней… Знялися крила. Почуй: у вищих сферах, де престоли з чистих еманацій чекали знаку – Бог перекинув ваги. На першій шальці – Вічність і Число. На другій – попіл чорного ніщо.
Безодня здригнулась. Вирваною раною роззявилась прірва, вчепившись кігтями пітьми у свіжі грані буття. Перша Зоря вибухнула первісним криком, випалюючи на обличчі порожнечі нестерпний шрам. Бунт світла проти вічного сну – анатомічний розрив живої тканини.
І Слово вдарило! Мов обвал скляних небес, розверзлася пітьма. У вихрі матерії, де плоть трощила суть свою і кров, а атоми злипались у смертельних обіймах – постав Кристал. То був не промінь – то був спазм Любові, що згустком пломені в ядрі світу зупинив розпад.
Перша із зірок! Око Деміурга, що розітнуло ефір навпіл. Сріблисті хори, осліплі від сяйва, закрили лики й захлинулися псалмом: “Початок! Осново Сфер! О Світло без кінця!”
Так коло закрутилось. Перший рух вирвав Час із небуття. Прірва відступила, зґвалтована величчю вогню. А вгорі, де промінь споглядання ріже вись, засяла нерухома і свята – Геометрія Вічного Порядку.