О, дивна млосність! О, безтямна жадоба!
Зійди, мій Боже, в цей нікчемний попіл,
Хай Твій вогонь, що не шукає меж,
В мені розпалить тисячу пожеж!
Моя душа - як лілія в горнилі,
Де пелюстки, від світла вже безсилі,
Стають промінням, золотим і ярим,
І кожна жилка - дотиком захланним.
Поглянь, коханий: ці троянди ран -
То не розрізи, це живий фонтан!
То не рубіни крові - то уста,
Що прагнуть Твого білого перста.
О, солод солі! О, медова рана!
Вона - як кубок, небом п’яна,
Де тече любов, червона і густа,
Щоб омити Твої рани й хреста.
Пий мої сльози! Хай вони, як перли,
В Твоєму морі радості померли.
Даруй мені Свій поцілунок-ніж,
В полоні світла розчинись скоріш!
Я тану, як сніги під літнім зором,
Забувши сором перед вічним хором.
О, смерте ласкава! О, вбивство прекрасне!
Де дух вмирає - там він і воскресне.
Розлийся в серці пурпуром вина,
Де кожна крапля - милості безодня!
Я - Твій квітник, я - Твій палкий вівтар,
Де кров і лілії - Твій найвищий дар.
Гори в мені! Світи! Цілуй мій прах,
Допоки світ не згине у Твоїх очах!