Кімната стислась. Вужча за зіницю.
В кутку пульсує залякана луна.
А Світло б’є, мов лезо крізь темницю,
І розпадається на атоми стіна.
Він увійшов. Не ангел – щільність чиста,
Що рве застиглий простір, наче шовк.
Присутність – невагома й промениста,
Від неї всесвіт трепетно замовк.
Ось мить зачаття! Дике і безкрає,
Чому не знайдеш назви чи межі,
У крихкість плоті входить і вростає,
Гостріше за холодні міражі.
Вона приймає. Виходу нема.
Вагітна Світом, що іще не став.
Лягла на плечі незворотна тьма,
Тягар обрання.… Бог не запитав.
Він просто Є. Вона Його несе –
Своє Майбутнє, що зруйнує все.