Територія
Межа між сном і днем – це територія зі своїми законами. Тут діють граматики, для яких у денній мові ще не винайшли назв. Це простір, де присутність виявляється ширшою за лабіринти причинності.
Розрив
Тіло впізнає текстуру ковдри та температуру повітря раніше, ніж свідомість відновлює свої координати. У цьому секундному розриві проявляється чиста присутність, яка вже тут, але ще не належить світу речей.
Знання
Між сном і пробудженням є мить абсолютної ясності, яку неможливо втримати зусиллям. Це стан, де відстань між питанням і відповіддю анульована.
Поріг
Вимовити власне ім’я – це зачинити двері. Разом з іменем повертаються вага, біографія та форма. До цього моменту триває чиста інтенсивність без історії.
Геометрія
Стіни кімнати – перші кордони, що накладаються на безмежність. Пробудження повертає свідомість у геометрію, де простір знову стає окресленим і фіксованим.
Буття без свідка
Це режим існування, у якому немає потреби бути суб’єктом. Стан де питання про повноту просто не виникає.
Час-об’єм
На межі пробудження час виявляє свою справжню природу. Це не вектор, що рухається, а об’єм, у якому Присутність перебуває.
Тканина реальності
У сні світло є самою тканиною реальності, а не способом освітлення предметів. Воно розтікається скрізь, скасовуючи опозицію між тим, хто бачить, і тим, що бачать.
Споглядання
Це споглядання всією поверхнею буття, до того як погляд фокусується на окремих об’єктах.
Відсутність супротиву
У цьому режимі присутність позбавлена ваги – і кожен рух відбувається без зусилля.
Чиста реальність
У сні реальність існує без захисного шару інтерпретацій. Тут зупиняється переклад світу на мову корисності.
Звичка
Пробудження – це відновлення тривалої звички вважати себе тілом.
Неподільне
Найреальніше вислизає в мить іменування. Те, що відкривається на межі сну, є неподільним; будь-яке слово розрізає це ціле на частини.
Межа мови
Слова з’являються разом із світлом, щоб упорядкувати хаос. Мова – це не міст, а стіна, що оберігає денну структуру від досвіду, який не має форми.