Без зайвих слів і штучної нагоди,
Рівняю вушка чашок на столі.
А тіло знов вслухається у сходи,
Та вітер б’ється гілкою по склі.
Сховавши плечі в зім’яту тканину,
Рахую темні смуги на стіні.
Завжди лишаю вільну половину,
Як простір, що належить не мені.
Ти наче вийшов тільки на хвилину -
Тому і книгу не кладу на край.
Глухе безумство, вросле у рутину
Щораз на двох заварювати чай.