Чому саме скрипка?
Можливо тому що жоден інший інструмент не здатен так плакати.
Не здатен так благати, шепотіти, різати - мов лезо по венах - і водночас приголубити серце, як холодна рука по розпеченій шкірі.
Скрипка - голос самотнього демона, що заблукав у людському тілі.
Коли я чую її, я наче згадую себе.
До слів. До плоті.
Це мова самого єства.
Вона кричить, коли мовчу.
Ніжна... але здатна вирвати душу.
Прекрасна... але така дика.
А ще її треба тримати близько, притискати до серця - як коханого.
Я слухала її, коли в мене ще не було тебе.
І в кожному звуці шукала хоча б крихту того, ким ти мав стати для мене.
Тепер я знаю - скрипка весь цей час грала не для мене. Вона вела до тебе.
Хочеш, я заграю для тебе уві сні - цієї ночі?
- "Serenata dell`omrbra"