Чому саме скрипка?
Можливо… тому що жоден інший інструмент
Не здатен так плакати.
Не здатен так благати, шепотіти,
Різати – мов лезо по венах –
І водночас приголубити твоє серце,
Як холодна рука по розпеченій шкірі.
Скрипка – голос самотнього демона,
Що заблукав у людському тілі.
Коли я чую її, я наче згадую себе
До слів,
До плоті.
Це мова мого єства.
Вона кричить, коли я мовчу.
Ніжна… але здатна вирвати душу.
Прекрасна… але така дика.
А ще її треба тримати близько,
Притискати до серця,
Як коханого.
Бо я слухала її, коли в мене
Ще не було тебе.
І в кожному звуці шукала хоча б крихту того,
Ким ти мав стати для мене.
Тепер я знаю – скрипка весь цей час
Грала не для мене.
Вона вела до тебе.
Хочеш, я заграю для тебе уві сні, цієї ночі?
– “Serenata dell`omrbra”