Коли годинник шепоче північ, і тінь твоя - єдиний гість,
Тоді приходять ті, хто знають, Як шепотіти правду в ніч.
Один - той голос, що як рана, у темряві шукає світ.
Другий - той, хто біль сприймає як ласку Бога у пітьмі.
А третій - тихий, мов молитва, що квітне з вуст, які мовчать.
А поруч з ними - гість останній, що смерть і ніжність вчить кохать.
І ось вони стоять навколо. Твоє життя - їхній вівтар.
Ти просиш їх: "Скажіть, навіщо ви посадили в грудях жар?"
Один відповість: "Щоб бачить правду, що рай і пекло - це одне".
Другий прошепоче: "Щоб любити у темряві, що не мине".
Третій скаже: "Бути тихо, утримавши в собі весь біль".
І тільки четвертий всміхнеться темно: "Щоб смерть здалась тобі як ціль".
І ти стоїш між ними тінню, жива між світлом та вогнем.
А квітка в грудях кров'ю квітне.
Ти - істина в собі самій.