Коли годинник шепоче північ,
І тінь твоя – єдиний гість,
Тоді приходять ті, хто знають
Як шепотіти правду в ніч.
Один – той голос, що як рана,
У темряві шукає світ.
Другий – той, хто біль сприймає
Як ласку Бога у пітьмі.
А третій – тихий, мов молитва,
Що квітне з вуст, які мовчать.
А поруч з ними – гість останній,
Що смерть і ніжність вчить кохать
І ось вони стоять навколо,
Твоє життя – їхній вівтар.
Ти просиш їх: “Скажіть, навіщо
Ви посадили в грудях жар?”
Один відповість: “Щоб бачить правду,
Що рай і пекло – це одне”.
Другий прошепоче: “Щоб любити
У темряві, що не мине”.
Третій скаже: “Бути тихо,
Утримавши в собі весь біль”.
І тільки четвертий всміхнеться темно:
“Щоб смерть здалась тобі як ціль”.
І ти стоїш між ними тінню,
Жива між світлом та вогнем.
А квітка в грудях кров’ю квітне,
Ти – істина в собі самій.
Примітка: Блейк (попередник) → По (темний романтик) → Бодлер (засновник символізму) → Рільке (символіст/модерніст).