Бог глушить спокій, тисне забуттям,
Кличе в стерильно-білий храм.
А я молю: тримайся для життя,
Впивайся в мій тілесний океан.
Крізь товщу літ, де застигає час,
Зітри з очей цей марений туман:
Там – крига зір, тут – жар моїх долонь,
Ми – в’язні тіл, що п’ють дикий вогонь.
Твій пульс – це виклик мертвій вишині,
Ляпас в обличчя ницому “колись”.
Хай Бог малює вічність на стіні –
В моє “тепер” всім серцем притулись.
Нехай Його німа, холодна даль
Тобі верзе про порожню блакить –
Я вбережу наш подих, що бринить,
Бо Він не знає, як жага горить.
Це святотатство – мій останній чин:
Я ревністю Творця перемагав.
Змагаючись за погляд – лиш один,
Тебе у неба з кров’ю виривав.
Хай Він – володар пусток і вершин,
Я твоїм “завтра” бути присягнув:
Любити смертне – вища з молитов,
Де в бунті проти Бога – вся любов.