Зів'ялі квіти на підвіконні,
Наче тінь від минулих днів,
В їхніх пелюстках - застиглі хвилі,
Що зникають без сліду, як сніг.
Життя тане, немов цвіт на сонці,
Що не встиг розквітнути до кінця,
І кожна пауза - крихітна і тонка,
Немов той шепіт, що злетів з лиця.
Та в їхній тузі - живе щось світле,
Що вчить цінувати мить і подих,
Бо навіть зів'ялі квіти пам’ятають
Солодкий промінь свого буття.