I. Дім
Цей дім стояв із вибитим вікном,
Де сутінь ткала сповідь полинову.
В’їдався попіл у сиру основу,
Лягала пустка на поріг хрестом.
Я обживала морок довгим сном,
Віддавши цеглі дихання і мову.
Цей дім стояв із вибитим вікном,
Де сутінь ткала сповідь полинову.
Тримала стіни серцем і чолом,
Хоч бився кожен порух у відмову.
З мовчання пряла потайну розмову –
Вросла у мур і стала цим житлом.
Цей дім стояв із вибитим вікном.
II. Згарище
Тут не лишилось хмизу для горіння,
Лише зола, що пам’ятала жар.
Складає час на вицвілий вівтар
Іржу віків і кришиво каміння.
Тьмяніє днів обвуглене світіння,
Вплітає сітку тріщин в календар.
Тут не лишилось хмизу для горіння,
Лише зола, що пам’ятала жар.
Виводжу з болю формулу терпіння,
Де біль – лиш форма, не сліпий удар.
Свистить вітрами тріснутий димар,
Й душа приймає забуття веління.
Тут не лишилось хмизу для горіння.
III. Наосліп
Ніхто не кликав – я обрала шлях,
Як знає промінь вимір порожнечі.
Де липкий протяг впивався у плечі
І хриплий голос танув у вітрах.
Збивала ноги на глухих стежках,
Не просячи ні захисту, ні втечі.
Ніхто не кликав – я обрала шлях,
Як знає промінь вимір порожнечі.
Коли ховався обрій у димах,
Скидала в терни спогади і речі,
Ступаючи назустріч холоднечі,
Щоби зійти світанком у степах.
Ніхто не кликав – я обрала шлях.