Вода у склянці безгучно береться зеленою ряскою.
Стільниця хилиться на чверть градуса –
порцелянове горнятко сповзає до краю.
Ніж плавно входить у хліб: під скоринкою – бездоганна порожнеча.
Монета сліпне, губить карбування.
Голка непомітно проходить крізь своє вушко.
Крупинки солі зростаються в прозорий кристал.
Пальці шукають петлю на комірі – там глухий рубець.
Сукно ламається: зникла межа між м’яким і твердим.
Від теплої батареї тхне сирою землею.
Шпалери в кутку відшарувались і розмірено дихають.
Зсередини шафи – дрібний, наполегливий стукіт.
Торшер на старому місці, та світло падає в інший бік – у пітьму.
Довга тріщина на стелі – ще вчора вона повзла підлогою.
Паркет прогинається глибше, ніж дозволяють залізні балки.
Дверна ручка на дотик гаряча, жива.
Струмінь з крана тримає власну вагу,
застигши суцільним кришталевим стрижнем.
Пилинки зависли там, де повітря забуло про падіння.
Попіл лежить рівною купкою, хоч цигарка ще не запалена.
На яблуці глибокий укус, та зуби щойно торкнулися глянцю.
Дзеркало запізнюється на мить:
дивлюся прямо, а відображення лише повертає голову.
Кухонний годинник збиває хвилини у важку стружку.
Силуети меблів видовжуються назустріч вікну.
Холодильник видихає застояний фреон, хоча давно відключений.
Срібна ложка дзенькає сама по собі.
У шухляді – масивні кравецькі ножиці, яких ніхто не купував.
На спинці стільця висить ще одне пальто.
Моє, але жодного разу не одягнене.
На зап’ясті два пульси. Другий випереджає перший
на пів такту, ніби всередині хтось поспішає.
Дихаю на шибку – вона лишається прозорою.
Долоня тримає пусту чашку, якої не брала.
Волосся звисає праворуч, хоч голова нахилена вліво.
Пальці рахують і рахують, забувши, скільки їх має бути.
Тінь на стіні згинається в лікті на секунду пізніше за руку.
У пилюці на підвіконні – чіткі відбитки босих ніг.
Вони ведуть назовні.
За вікном немає вулиці – скло підпирає шершава сухість.
Ліхтар світить зсередини хмари, позбавленої меж і тіней.
Розгорнута книжка пахне мокрою шерстю й губить літери:
вони зсуваються з речень, осипаються на підлогу чорним графітом.
Шукаю своє ім’я – у роті в’язне чуже слово.
Стіл більше нічого не означає.
Дім розсипається на склади, що не тримаються разом.
Шукаю материне обличчя – уява підкидає білий овал.
Мова відступає до передпокою і зачиняє за собою двері.
Ключ робить три оберти. Четвертий – глибоко в товщі дерева.
Кут між стінами звужується: від дев’яноста лишається п’ять.
Шнурок тане в шкірі черевика, наче гарячий віск.
Знайомий коридор розтягується на десяток нових кроків.
Речі забувають власні імена. Імена шукають інші речі.
Під тонкою плівкою побутових рухів
проступає сліпа, безформна, давніша за дім речовина.