Де межа площини, з котрої зідрали всю шкіру?
Чом вібрує зола, втративши контур і міру?
Хто накреслив трикутник – оголений згарище-дім?
І які ще проєкції сплять нерозгадані в нім?
Що за полум’я плавить найтоншу матерію тут?
Як звільнити свідомість від туго затягнутих пут?
Де сховано Бога у тиші почорнілих цеглин?
Чом уламки світів все зливаються знову в один?
Як торкатись усього, що втратило форму і суть?
Які жорна тривоги у скронях невпинно гудуть?
Нащо плазма зжирає істини гострі шматки?
Де в розломах знайти розщеплені часом зв’язки?
Чом небесна поверхня стікає без ліній і меж?
Хто фіксує симетрію в хаосі диких пожеж?
Чом від дому лишився єдиний обвуглений кут?
Як прокласти крізь попіл останній, фантомний маршрут?
Нащо розум виводить рятівні рівняння щомить?
Чи зможе алгебра відчаю бодай щось пояснить?
Де шукати золотий перетин посеред руїн?
Хто посмів порушити статику перепалених стін?
Чи вогонь – це лиш скальпель, що зрізає пам’ять до тла?
Чом простір зникає у точці, яка щойно була?
Де той вектор, що зшиє розколоті виміри в лад?
Хто вписав у фізику весь невідворотний розпад?
…Запитання згоріли. Сам суб’єкт занімів навік.
Тінь трикутника вперто шукає загублений лик.