У сріблі снів, де мре порив ефірний,
Пливе ідея, чиста, мов туман.
Її дотик - відгомін без ран,
Її відсутність - обрій безмірний.
Тінь первісна, погляд передвічний,
Вона крізь кригу сходить у слова.
І дзеркало мовчання - глибина,
Де форма спить у світлі бездоганнім.
О, білий сум, що мліє між форм,
Що прагне втілитись, та не досягне,
Він холодом замикає двері світу.
А я марно гну перо крізь марево,
Щоб вирізьбити сенс - незриму мрію,
Яка не зможе світу передати.