Дзеркало - не скло. Це - рана в стіні,
Де Я зустрічає своє Не-Я в тіні.
Там - образ, що дихає без тіла,
Там - правда, що в ілюзії застигла.
Ти дивишся - і очі відбиваєш,
Та не себе... а того, ким граєш.
Усмішка - маска? Погляд - вуаль?
Чи ти - відлуння чужих бажань?
Чи справжнє Я - в глибині, під склом?
Чи, може, серце, що спить під крилом?
Лиш сітка світла, рими з обману,
І вічна пастка власного стану.
Але... якщо доторкнешся чолом -
І не злякаєшся себе в тому склі -
Можливо, в тріщині срібла постане
Не відображення, а хтось, хто зітхає...
По той бік - не демон, не друг, не тінь -
А Істина. Голос без імен і стін.
Вона не схожа, не схитра, не ніжна -
Але нарешті - безмежно правдива.