Затерпла рука, і напружилась кожна клітина,
Та я не здригнуся, щоб мить цю тендітну тримати.
Солодка вага – мого тихого щастя причина,
Тож можеш дрімати.
Ловлю кожен подих, неначе таємне зізнання,
Боюсь і півзвуком тебе поміж снів розбудити.
У цьому мовчанні сховалось моє піклування –
Твій сон боронити.
Вивчаю уважно беззахисне й світле обличчя,
Забувши про втому, позбавлений власної волі.
Здається, отак я лишитись готовий сторіччя,
Удячний цій долі.
Моє нерухоме, живе і незламне склепіння
Стає тим осердям, де спокій розмірено дише.
У цім завмиранні – любові найвище тяжіння,
Ніщо не сколише.