Не в небі шукала я тінь від розп'яття -
Ти мовчки лежав на сталевім столі.
Оголений відчай - посмертне прокляття,
Де в згустках багряних холонуть жалі.
Перебиті суглоби, розтрощені пальці
Не складуться в жест, що дарує життя.
Віднині з тобою ми рівні страждальці,
Безсилі супроти сліпого буття.
Іржаві кайдани, що вп'ялися в кості,
Стискають гортань на шляху до небес.
Зникають під скальпелем рештки від злості,
Адже ти, як і всі, на столі не воскрес.
Зціпились в агонії зболені зуби,
І востаннє здригається зранена плоть.
Немає рятунку від спільної згуби,
Коли задихається навіть Господь.
Я не плачу за себе, бо страху не маю,
І не вірю у диво, що зійде з хреста.
Скам'яніле обличчя твоє споглядаю -
Де бракує повітря й замовкли вуста.
У залі тортур порівнялись, мій Боже,
Наш біль замінив нам слова молитов.
Ніяке спасіння звільнити не зможе:
Ми ділимо навпіл задуху і кров.