Ліловий лепет… срібний перелив…
У блідо-блакитних венах кам’яних
Пульсує місто – велетень, що снив
Про шепіт таємниць, іще німих.
Скляніє сон. У дзеркалах вітрин –
Сталевий відблиск тихого небуття.
Лілових тіней – танець балерин
Снують свій ритм… невловне відчуття.
Дивись: крізь дим, крізь лілії вогнів,
Вона іде – чи тільки крихкий вдих?
Напівпрозорий шлейф її років
Зникає в лабіринтах мовчазних.
Ліловий плащ… не крок, а лише звук.
Перлова маска… погляд – як кришталь.
Це місто дихає – крізь тисячі розлук,
Ховаючи свій приспаний жаль.
Блідо-блакитне… срібне… і німе.
Невже це постать? Чи химерна гра?
Сутінь бере – і сутінь забере
Все те, чому не знайдено ім’я.