Ліловий лепет... срібний перелив...
У блідо-блакитних венах кам’яних
Пульсує місто - велетень, що снив
Про шепіт таємниць, іще німих.
Скляніє сон. У дзеркалах вітрин -
Сталевий відблиск тихого небуття.
Лілових тіней - танець балерин
Снують свій ритм... невловне відчуття.
Дивись: крізь дим, крізь лілії вогнів,
Вона іде - чи тільки крихкий вдих?
Напівпрозорий шлейф її років
Зникає в лабіринтах мовчазних.
Ліловий плащ... не крок, а лише звук.
Перлова маска... погляд - як кришталь.
Це місто дихає - крізь тисячі розлук,
Ховаючи свій приспаний жаль.
Блідо-блакитне... срібне... і німе.
Невже це постать? Чи химерна гра?
Сутінь бере - і сутінь забере
Все те, чому не знайдено ім'я.