Чорнявий шовк волосся – прірва ніч,
Смарагди очей – темна глибина,
Солодка в них отрута і вина,
Що гасить розум блиском білих свіч.
Небесний зір твій – неминучий клич,
Де в самоті лишаюся одна.
Чому ж душа, до болю осяйна,
Плете з цих мук – вузли із протиріч?
У серці – лід, а в жилах – вічний жар,
Горю й холону, вбита без меча,
Бо Ти – мій рай і мій навмисний крах.
О, полон цей – мій найсвятіший дар!
Нехай мій дух, від захвату п’янкий,
Згорає в цих безжальних путах-снах.