Я накриваю стіл. Кладу твої зап’ястя,
У келих наливаю густу і теплу кров.
Не буде молитов. Лиш тілесне причастя,
Де я ковтаю плоть, щоб вберегти любов.
Твоє бліде плече стає солоним м’ясом,
Тонку ламаю грань – облатку на столі.
Я перетравлю все – із жилами і часом,
Щоб жоден шмат не впав до чорної землі.
Коли залізний присмак осяде на губах,
Я розірву тканини неситими зубами.
Твою важку правицю стиснувши в руках,
Вкладу собі під ребра і зрощу із кістками.
Тоді відкриє вічність просту й фатальну річ:
Я з’їв тебе з любові. І став тобою увіч.