У сутінках розчахнута душа,
Де стомлений день – мов привид з праху,
І кожна мить – то лезо з кінця меча,
Що ріже серце у нічному страху.
Але ж вона – свічка у віконці,
Очей її зітхає цілий світ,
І навіть смерть би впала на коліна,
Аби лиш раз почути той привіт.
О, змучена – не падай на зірках,
Бо зорі – лиш примара над пітьмою.
Твій подих – птах. Його тримай в руках.
І я стою, незримий, за тобою.