У сутінках розчахнута душа,
Де стомлений день - мов привид з праху,
І кожна мить - то лезо з кінця меча,
Що ріже серце у нічному страху.
Але ж вона - свічка у віконці,
Очей її зітхає цілий світ,
І навіть смерть би впала на коліна,
Аби лиш раз почути той привіт.
О, змучена - не падай на зірках,
Бо зорі - лиш примара над пітьмою.
Твій подих - птах. Його тримай в руках.
І я стою, незримий, за тобою.