тіло матері поступово стає ресурсом для дитини
Моя шкіра — міцний периметр, замкнений контур.
Мій голос — сольна партія в порожній залі.
Кроки легкі — я володію кожним міліметром простору.
Я дихаю рівно — повітря належить тільки моїм легеням.
Мій сон — моноліт, глибока вода без жодного сплеску.
Моя ш кіра — тоншає, пропускає наскрізь чужу | вібрацію.
Мій голос — шукає частоту, щоб впіймати чужий | пульс.
Кро ки важчають — я несу в собі додану | масу.
Я дихаю | двома ритмами, що збиваються в спільну судому.
Мій сон — позичений | клапоть між вдихом і вимогою.
Ш к і р а — розтягнута карта чужих | маршрутів.
Г о л о с — стихає до шепоту, стаючи | тлом для крику.
К р о к и — гаснуть, віднині я тільки | нерухома опора.
Ди хання — розрізане навпіл, мені залишено | тільки видих.
С о н — розсипався скалками | чужого неспокою.
( ) — територія витіснення, де власне стає | спільним.
( ) — відлуння голосу, що слухняно підігрує | в терцію.
( ) — вага, що вросла в хребет і стала | новим скелетом.
( ) — кисень, відданий до краплі в | крихітне горло.
( ) — пильність замість спокою, яка випалює | колишнє “я”.
Твоя шк і р а — мій новий периметр і контур.
Твій голос — домінанта, що заповнює кожну щілину.
Твоя вага — єдина реальність моєї географії.
Твоє дихання — механізм, що рухає моїми ребрами.
Твій сон — відтепер єдина форма мого буття.