Служив нам зір – покірний страж межі,
Кришталик бився об холодні скельця.
Він зводив мури на краю душі,
Сховавши недосяжний вимір серця.
Ловив лиш форму, не сягнувши дна,
Піщинки міряв у сліпій погоні.
Впивався міражами полотна,
Справдешнє сяйво мерзло на долоні.
Обридла тінь. Нехай цей зір помре,
Хай трісне лінза, мов крихка крижина!
Крізь все фальшиве, тлінне і старе
Проступить морок – істина глибинна.
Поза межею кольорів і слів
Зрить чорна повнота з-поза світів.