Не клич «тепер». Не втримати в долонях
Ріки, що розмивають власні рубежі.
Завіти гаснуть у тривких безсоннях,
Де давній лад зрікається межі.
Крок у прибій - і хвиля плине інша.
Ввійшов удруге - іншим проминув.
Нас течія несе - сліпа і грішна -
В безодню тих, хто берег свій збагнув.
Дивись у зеніт! Там блискавка лютує.
Стерном сталевим крутить небосхил.
В її нутрі гартується й пульсує
Все те, на що раніше бракло сил.
Був Бог вогнем - став порохом в скляному
Годиннику зруйнованих святинь,
Щоб спалахнути в кожному земному,
Спаливши часу застарілу тінь.
Тут день - як зріз. Життя - коротка мить,
Плацдарм душі, розірваний і стертий,
Де в кожній жилі вектор твій горить,
А битва - єдиний щит супроти смерті.
Напнутий лук - то злагода таємна,
Стріла і злет - єдине полотно.
Буття - іскра, зухвала і даремна,
Яка у Вічність прошиває дно.
Палай! Бо мир - то пліснява й занепад.
Стань попелом, що вкрав вогонь богів.
У цій ріці немає «крок назад»,
Лиш рев стихій і золотистий гнів.